Слава Ісусу Христу!!! 

Козуб Василь Романович, народився 24.12.1973 р. в місті Тернопіль, в сім’ї середнього статку. Батьки важко працювали, вони повністю були занурені в роботу, щоб забезпечувати сім’ю. У мене було ще два старших брати.  Я ріс як звичайна дитина часів застою: пологовий, ясла , дитсадок, школа, ПТУ… Займався різними видами спорту ,і  мій вибір пав на футболі:  мені добре вдавалося , навіть запрошували у Львівську школу-інтернат спортивного профілю. Були непогані перспективи, але вулиця, де я проводив більшу частину свого часу, мене вкрала. Скільки себе пам’ятаю, завжди хотів бути лідером: популярним, видним, в центрі уваги. У 80-их роках місто Тернопіль було поділене на різні масиви. Відповідно на кожному масиві були свої групи молодиків, які відстоювали так звану “честь та гідність” свого масиву. В цьому товаристві я почав курити, вживати спиртне, спробував наркотик. Дуже часто брав участь в розбираннях між масивами, жодна бійка тоді не проходила повз мене. Саме так я і загримів у тюрму. Мені на той час було 14 років, 1988рік. Під час одних розбирань, ситуація вийшла з-під контролю. Під каток, підігрітої алкоголем та наркотиками молоді, потрапили: школа,  дві пожежні машини з транзбойтами , вся тодішня міліція Тернополя з опорним пунктом на одному з масивів…

Одним словом: хотів слави – “прославився”: і я, і мій масив, і моє місто на весь Радянський Союз, що навіть у центральних газетах писали за переворот у західній Україні. Вийшовши з в’язниці, я продовжив вживати наркотики, бо тоді  це було модно, а далі – залежність. Знаєте, таке колесо легко запустити, але потім дуже важко зупинити. Загалом в залежності я був років 20 з проміжками, 15 років в місцях позбавлення волі. Між термінами я наздоганяв втрачене, заколювався наркотою до втрати свідомості, а щоб її дістати, я йшов красти, вимагати, обманювати , за що неодноразово відбував покарання. Мої рідні робили все можливе і неможливе, щоб мене врятувати, але ,на жаль, все даремно. Відбуваючи один зі своїх термінів покарання, я дізнався про смерть батьків, а перед тим про смерть старшого брата. За сім місяців я втратив трьох найрідніших людей . Я просто був на межі зриву, хотілось накласти на себе руки. Я щодня  картав і звинувачував себе в тому, що це я довів їх, що через мене вони померли, я не уявляв свого життя без них. Після чергового звільнення з місць позбавлення волі, з розбитим серцем, з цілим букетом хвороб: СНІД, туберкульоз, гепатит С і т. п. – я був відкинутий. Навіть рідний брат відвернувся від мене і не пускав  додому, хоч на вулиці зима.  Доводилося  жити де попало: притони, підвали, горища, ліфтьорські. Це був крах і повний відчай! За своє життя я чув багато свідчень, і чув про Бога, але ніяк не наважувався зробити крок до Нього, шукав собі якісь виправдання, казав що ще не готовий. Але в один чудовий день я зустрів сусіда, який запропонував сходити з ним в незвичну церкву, яка знаходилась в той момент на заводі «Оріон», Євангельська церква «Любов і зцілення».

Мене це зацікавило, і я погодився. З часом я зрозумів, що саме так все влаштував Господь. Він з першого служіння почав працювати зі мною. Наступного разу я вже був готовий: прийняв рішення, прийшов з конкретною метою – спасатися та змінювати своє життя. Це сталося 13. 02. 2011 року, коли я прийшов на недільне служіння , покаявся, визнав Ісуса Христа своїм Господом та Спасителем. Я взяв особисті речі, і після служіння мене забрали на реабілітацію в с.Малий Глибочок. Там я повністю довірився Богу: Він ліпив з мене той посуд, який хотів бачити. Господь обчищав мене, обрізав, обтесував, карбував, загартовував… Моя реабілітація була побудована на трьох принципах: покора, послух та смирення!!! Завдяки Богу і служителям реабілітаційного центру, я повністю пройшов курс реабілітації, успішно закінчив «Біблійні основи», прийняв святе по вірі водне хрещення, став членом церкви «Любові і зцілення», закінчивши курс навчання «Церква – моя духовна сім’я», успішно закінчив біблійний коледж «Кожна нація».

Вже 10 років я служу Богові і людям. Господь благословив мене зціленням від ряду захворювань, довірив мені служіння таким самим людям, як колись був я. Господь благословив мене дружиною, роботою, квартирою, машиною, відносинами з людьми, вірою, надією, любов’ю та життям… Дякую Богу, що знайшов мене і перемістив з царства темряви в Царство Свого улюбленого Сина Ісуса Христа! Посадив мене в церкві “Любові і зцілення”, де мене підливають, а Він зрошує! Амінь! Слава Ісусу Христу!!!