- Солтис Надія.
До 25 років я жила як усі, але в один момент все змінилось. Мій батько, якого я сильно любила, і який був дуже важливою для мене людиною, захворів. Пам’ятаю, коли мені сказали, що в батька онкологія і він помре, перша думка була: «Я цього не переживу». Був страх перед неминучим і бажання втекти від реальності. Саме в той час я познайомилась з чоловіком, який вживав наркотики, це була можливість втекти від реальності.
Через кілька днів після татової смерті, я вперше прийняла дозу. Спочатку це допомагало забутись, та з часом, коли звичка переросла в залежність, замість очікуваної свободи, я отримала рабство…
1 М. 1:2: “А земля була пуста та порожня, і темрява була над безоднею…» – саме таким стало моє життя – безодня в суцільній темряві. Кожен день ти живеш з однією думкую: « Як і де дістати дозу?». Якщо її нема, то приходять фізичні муки, які ніщо, порівняно з психічними і душевними: страшна апатія і депресія, і все до чого сходитися твоє життя – це чим скоріше дістати дозу, і вже не щоб “кайфанути”, а просто позбутись тих мук, щоб бути в нормальному стані. В такий момент здається, що виходу нема, просто замкнуте коло. Ти настільки загнаний, що навіть не уявляєш, як все може бути по-іншому. Почуваєшся як наполоханий кінь, який нічого не бачить і біжить у прірву. Коли людина потрапляє в залежність, вона стає безсилою і нічого не може з цим зробити. Та є Той , хто сильніший від всякої залежності. 18:27: «Неможливе людям — можливе для Бога!»
Одного разу до моєї мами, яка на той час залишилась з трьома дітьми: моєю донькою (в залежності ти собі не можеш дати ради, не те що дитині) і двома племінниками (брат помер в 33 роки від алкоголю, а його дружина відмовилась від дітей, також перебуваючи в алкогольній залежності), прийшла віруюча сусідка зі словами Євангелії.
Вона сказала, що потрібно примиритися з Богом : «Спасешся і ти, і ввесь дім твій» (Дії 11:14) Мама вхопилась за це слово, що Бог може спасти нашу сім’ю і все може змінитись, як за останню соломинку, і по вірі отримала. Дуже важливо, щоб в залежних, які ще не розуміють, що вони можуть отримати свободу, були люди , які б стали за них в пролом перед Богом.
Господь почав діяти в нашій сім’ї. Мама і діти почали ходити в церкву, молитись за мене. Потім, з вдячного серця, що мама не залишила мене у важкі часи, я також почала ходити з ними, хоча спочатку нічого не розуміла і не дуже хотіла. Через деякий час , я вже почала щось приймати, але в тій церкві, де була моя мама, не було колишніх залежних людей, і я себе почувала гіршою від інших. Постійний сором не давав мені відкрити своє серце перед Богом. Та одного разу нас запросили на вечір хвали і поклоніння в іншу церкву, і там я зустріла людей, яких знала зі старого життя. Я знала їх як вовків одиночок, які завжди були егоїстичними та озлобленими на весь світ; але тоді я побачила їх зовсім іншими: вони раділи життю, посміхалися, підбадьорюючи один одного. Мене це вразило до глибини душі, і тоді я зрозуміла, що Господь, Який змінив їхні життя, може змінити і моє!
Я повірила Богу і довірилась Йому! Прийняла Його як свого Спасителя!
Вже більше 10 років я живу з Господом, служу в центрі реабілітації: допомагаю іншим жінками пізнати Господа і отримати свободу!
Я дякую Богу і моїй сім’ї , що вони не залишили мене. Коли я ще не вірила – вони вірили. Дякую кожному брату і сестрі, які є свідченням Божої слави для інших людей ! Та найбільше я вдячна Отцю за любов і за те, що навіть коли ми ще не вірні, Він Вірний!!!